Вітаю Вас, Гість
Історія села В’язовець
В мальовничій місцевості, в північно-західній частині лісостепу України розташоване село В’язовець. Повновода і спокійна Горинь-ріка щедро живить вологою буйну зелень луків. На правому березі ріки, наче в саду, і розкинулось село. Назва села В’язовець найбільш достовірно походить від того, що під час нападу татари у селі в’язали полонених і відправляли їх в свої улуси. Із народних переказів, які записані в історичній літературі, відомо, що за околицями села В’язовець була місцевість, яка "во всей околице могла быть самой благоприятной для преследования уходивших горемык,так как оно слишком открыто, безводно, здесь нет ни прудов, заросших камышом, ни лесов, удобных для убежища беглецов. Следовательно, при внезапном набеге татар им легко было брать, ловить и угонять пленных. Село Вязовец было, вероятно, сборным пунктом, куда татары сгоняли несчастных пленников, здесь их вязали, а затем уводили в свои улусы.” Є й інші варіанти. Кажуть, що через село проїжджав якийсь пан і його карета загрузла, "зав’язла” в болоті, і від цього пішла назва "В’язовець.” Але більш правдивим є перше твердження. Про село В’язовець згадується в історичній пам’ятці – описові Кременецького замку (акт від 1545 року, том 4, стор.200-202). В цій пам’ятці село В’язовець під назвою "Вежовец”, "как имение Кременецких земян Денисковичей, купленное у них княгиней Ильиной.” Село В’язовець згадується тут в числі "городень княгині Ільїної.” В згаданій пам’ятці говориться про те що "у моста Кременецкого замка строили также крестьяне с имений княгини Ильиной, купленных у земян Кременецких Денисковичей, каковы – Паньковцы, Вежовцы, Норилов, Дрибова, Дедковцы и Шельвов.” Із історичних документів відомо, що селом В’язовець до княгині Ільїної володів її брат – князь Януш, який купив городище "Тихомельское” з іншими селами, в тому числі і село В’язовець.(Князь Януш помер в 1538 році). Потім селом В’язовець володіли землевласники, які одночасно володіли і містом Ямпіль. Селяни не тільки терпіли гніт загарбників і експлуататорів – великих землевласників, але й виступали проти них. Так, ще в 16 ст. на княгиню Ільїну по дорозі з м. Ямполя було вчинено напад 150 селянами з навколишніх сіл, в тому числі жителями села В’язовець. До 1861 року жителі села В’язовець були селянами – кріпаками, які належали княгині Яблуновській, що жила в Кракові, а землі віддавала в оренду. Селяни відбували панщину 4-5 днів на тиждень і сплачували натуральну та грошову данину. Деякі з селян відмовлялися ходити на панщину, за що їх жорстоко карали. В селі розповідають про такий випадок. Пан викинув з хати в бур’яни дітей кріпачки Козлюк Ликерії, бо вона не мала змоги відробляти панщину, а в її хату посадив іншого кріпака, який працював у пана. Діти були малі і лише випадково вдалося їм врятуватися від свиней, які бігали вулицею. Не принесла великої радості селянам і реформа 1861 року. Найкращі землі і угіддя належали багатіям. З 2145 десятин земель та угідь 1105 десятин займали поміщики, а рештою землі володіли понад 400 селянських дворів. Значна частина селян були безкінними і поневірялись по наймах, а окремі залишали рідну землю і їхали шукати ,,щастя” за океаном - в Америці. Освіта, культура села були на дуже низькому рівні. У 1860 році у с. В’язовець відкрито школу в приватному будинку. Через десять років її взяло під відомство так зване Міністерство народної освіти, яке в 1881 році знову повернуло школу в духовне відомство з утриманням вчителя за рахунок прихожан. Селяни сплачували вчителю 200 крб. на рік. В 1913 році в школі навчалося до 30 учнів, яких навчали 2 вчителі, а закінчували початкову школу 4-6 хлопчиків. Медичні установи були відсутні. Приватний лікар знаходився на віддалі 8-10км від села. ,,Головними лікарями” селян були знахарі та баби-шептухи. В кінці січня 1918 року після поразки військ Центральної ради в селі була встановлена Радянська влада. В склад земельного комітету, який було організовано, ввійшли селяни – незаможники: Данило Троян (він був головою), Хома Сичевський (секретар), Іван Антонюк, Гриць Кардаш, Семен Золотнюк і Яким Томчук . Селяни села одержали близько 800 десятин поміщицької землі. Коли німецькі імперіалісти вторглися в нашу країну в лютому 1918р. багато в’язівчан записалися добровільцями в Червону Армію. Серед них Гриць Кардаш, Варфоломій Томчук. Село звільнили від білополяків загони Першої Кінної армії, якою командував Семен Будьонний. Це було в червні 1920року. В цьому ж місяці 1920року в селі було обрано комнезам, в склад якого ввійшли переважно члени сільського земельного комітету: Данило Троян (голова), Хома Сичевський, Варцаба Іван і Дмитро Антонюк, Семен Золотнюк, Яким Томчук і Варфоломій Томчук. Комнезам провів велику роботу. Сільська біднота відібрала в куркулів лишки землі і передала безземельним і малоземельним незаможникам. В куркулів було відібрано близько 200 десятин землі і передано незаможникам. Комнезам відбирав в куркулів лишки хліба. В куркулів було відібрано 20 коней, 10 корів, 15 плугів та інше. Сільська біднота все більше залучала на свою сторону селян – середняків. Опір бідноті чинили куркулі: Никифор Олексієнко, Лущан С. та Лущан М, Гоць Панько, Василь Базилюк та інші. В перші роки радянської влади керівництво на селі здійснювала комсомольська організація, яка була утворена в 1924р. Першим секретарем комсомольської організації був Ящук Костянтин Тимофійович. Особливо багато зробила комсомольська організація в період колективізації, коли комсомольці села брали активну участь в боротьбі з куркулем за встановлення соціалістичних порядків на селі. Першим комуністом на селі і засновником партійної організації був голова сільської Ради Вельма Феофан Тимофійович, який прибув за направленням райкому партії 6 серпня 1929 року. В грудні 1926 в селі було організовано виробниче товариство, яке допомагало бідним селянам в придбанні с/г реманенту. В грудні 1929 року був організований ТСОЗ. В ТСОЗ вступили першими 14 господарств. Весною 1930 року на базі ТСОЗу була утворена сільсько - господарська артіль. Головою артілі було обрано Гарату (із робітників – стотисячників). Колективізація села проходила в умовах жорстокої боротьби з куркулями, які чинили шалений опір, підбурювали жінок та середняків проти усуспільнення інвентаря, робочої худоби та розорення меж. Так під впливом куркулів був організований жіночий ,,заколот” проти розорення меж, під впливом куркулів 40% колгоспників вийшли з колгоспу. Всю політичну роботу, направлену на зміцнення колгоспу, вела утворена в 1930 році партійна організація та комсомол. Після ,,жіночої волинки”, направленої проти колективізації, партійна і комсомольська організації повели наступ на куркуля і ліквідацію куркульських елементів на селі. Протягом осені 1930 року було розкуркулено і вислано з села 14 куркульських господарств. З метою зміцнення і кращої організації колгоспів партія направила на село кращих представників робітничого класу. З числа двадцятип’ятитисячників в с. Вязовець перебув Ворошилов, який провів роботу по організації і завершенню колективізації на селі. В 1933 – 1934 роках колективізація була завершена повністю. В 1935 році головою колгоспу був обраний Маринчук Кирило, який проявляв велику ініціативу по будівництву. В цей час було побудовано 3 конюшні, 2 свинарники, клуб і інші господарські приміщення. Зросла урожайність сільськогосподарських культур, збільшилась оплата трудодня. В 1936 році в колгоспі одержано високий урожай цукрових буряків – 303ц з гектара, а ланкова Кухар Варка одержала по 497 ц цукрових буряків з гектара. В 1937-1938рр. колгосп "Нове життя” (так називався колгосп з дня його заснування в селі) одержував високі урожаї проса. Громадяни села Троян Іван Маркіянович і Козлюк Іван Микитович – ланковий і бригадир - були учасниками сільськогосподарської виставки в Москві. В 1936 році в селі В’язовець була побудована двоповерхова школа, а в 1937 році була побудована теплова електростанція, яка обслуговувала господарство колгоспу та частину дворів колгоспників. В 1927 році було побудовано сільський клуб для молоді, в 1926 році відкрито сільське споживче товариство, яке обслуговувало населення села необхідними товарами. Велика робота проведена серед населення по ліквідації неписьменності. Переважна більшість населення (75%) були неписьменними. Було створено з активу села культармійців, які групами та індивідуально навчали грамоти доросле населення. Ліквідація неписьменності, в основному, була завершена в 1933 році. В 1930 році в селі В’язовець початкова школа була перетворена в семирічну школу, де навчалось напередодні 1941 року – понад 250 учнів, яких навчали 12 вчителів. При школі та клубі працювала бібліотека та гуртки художньої самодіяльності. В 1930 році в с. В’язовець було відкрито фельдшерсько – акушерський медпункт, в якому працювало два працівники з медичною освітою. Село В’язовець було окуповане німецько – фашистськими загарбниками 4 липня 1941 року. Чорними хмарами тягнулись гітлерівські загарбники через наше село далі на Україну. Тільки прийшли німецько – фашистські окупанти в село, зразу ж розграбували колгоспну тваринницьку ферму (корів, телят та свиней ), забрали кращих коней. Арештували гітлерівські головорізи в перший день свого приходу сільського активіста, голову В’язовецької с/Ради Золотнюка Івана Степановича. Жорстоко били і катували вони його прилюдно на вулиці перед людьми, а потім вивели за село і розстріляли. Сумно стало в селі. Незабаром появився господарник, який стояв в м. Ямполі з групою солдат, він давав розпорядження від німецького командування і уряду. З 1942 року, з травня місяця, почали групами відправляти насильно в Німеччину громадян нашого села. Плачем і стогоном, неначе за померлими, супроводжувалось це насильне забирання людей в рабство до Німеччини. Так з весни 1942 року по літо 1943 року з села В’язовець було насильно вивезено до Німеччини 223 жителі. Із них - молоді до 15 років – 25 хлопців і 45 дівчат. Люди села погано виконували завдання німецької влади, не виходили на роботу, ховались, а як і виходили, то старались, щоб погано працювати, обмолочували на полях снопи і несли додому. Тяжким і безпросвітним було життя селян в час німецької окупації. Люди не могли витримувати такого тяжкого стану і почали організовувати групи, щоб чинити опір німецьким окупантам. Так, в липні місяці 1943 року в нашому селі була організована партизанська група, яка потім перетворилася у великий партизанський загін. На території села партизани розбили машину і знищили 27 німців, які приїхали в село. За це на другий день, 14 листопада, 1943 року з Ізяслава приїхав спеціальний каральний загін німецьких солдат і поліцаїв. Село було оточене. Жителів В’язівця згонили до центру села і погрожували всіх розстріляти, а село спалити. Хто не хотів іти – розстрілювали на місці. В той день загинуло 16 громадян села і спалено 5 хат. Лише патріотичний вчинок місцевого священника Сагайдаковського врятував в’язівчан від смерті, а село від знищення. Сагайдаковський прилюдно перед громадянами села і німцями поклявся на Христі, що ніхто з жителів села не винен у смерті німецьких солдат і що партизанів у селі немає. Тоді, за наказом карателів, в’язівчани зігнали і віддали німцям свою худобу. Цей день, день 14 листопада, очевидці згадують з болем і сумом. Він став найстрашнішим днем для жителів села В’язовець. Цей партизанський загін діяв на території теперішнього Ізяславського району. Організаторами і керівниками партизанського загону були такі жителі с. В’язовець: Божевський Карпо Сафонович – командир партизанського загону, Вельма Тимофій Тимофійович і Гончарук Улас Калістратович були командирами підрозділів в цьому партизанському загоні. Село В’язовець було визволено військовими 1-го українського фронту 23 березня 1944 року. Жителі с. В’язовець радісно зустріли своїх воїнів – визволителів. Давали їм продукти, матеріали для будівництва доріг і мостів. Самі жителі села допомагали розкидати сніг для будівництва дороги, щоб дати швидше просуватися нашим військовим. Було організовано збір яєць для поранених воїнів нашої армії. Медалями та орденами за бойові заслуги нагороджено 207 громадян села В’язовець. Так, громадянин с. В’язовець Гончарук Захар був нагороджений двома орденами "Орден Слави І та ІІ ступенів”. Печений Іван Єгорович нагороджений орденом "Червоного Прапора”, Вельма Єфрем Петрович нагороджений трьома бойовими орденами і інші. Окупанти причинили великі збитки колгоспу та селу. Були зруйновані всі тваринницькі приміщення колгоспу "Нове життя”, сільськогосподарська техніка, реманент, спалено двоповерховий будинок школи, спалено 5 хат учасників партизанського руху, знищено деревонасадження біля села та школи, знищено робочу тяглову силу колгоспу. В перші роки після звільнення села від окупантів колгоспники колгоспу ,, Нове життя”, як і весь народ, не шкодували сил і енергії на відбудову колгоспного господарства. Не дивлячись на відсутність с/г машин та робочої тяглової сили, колгоспники самовіддано працювали на колгоспних ланах. Основні с/г роботи (оранка, боронування) виконувались з використанням корів як тяглової сили. До 1947 року вся площа земель колгоспу була освоєна і засівалась с/г культурами. За трудову доблесну працю в роки Вітчизняної війни було нагороджено медалями 147 громадян села В’язовець. На головних ділянках колгоспного виробництва розставлені комуністи. Так, комуніст Чайка Петро завідує господарством колгоспу, комуніст Гарапат Юрій забезпечує зооветеринарне керівництво тваринницьких ферм, комуніст Повстюк Павло очолює ферми великої рогатої худоби, комуніст Кабанов Григорій займається питанням електрифікації колгоспного господарства. Велику участь у відбудуванні колгоспу брала комсомольська організація колгоспу ,,Нову життя”, яка нараховувала в своїх рядах 52 члени ВЛКСМ. Комсомольці колгоспу беруть активну участь в боротьбі за високі врожаї цукрових буряків, кукурудзи та інших культур. Так, ланкова – комсомолка Томчук Антоніна протягом кількох років одержує по 350-400 ц. цукрових буряків з гектара. Доярки – комсомолки Козлюк Ганна та Боденчук Ольга з року в рік одержують найвищі удої молока від групи закріплених корів. З метою зміцнення колгоспів та кращого використання техніки в 1950 році було об’єднано два колгоспи ( колгосп ,,Нове життя” с. В’язовець та колгосп ім. Челюскіна c. Ставок) в один колгосп ,,Нове життя”. Якщо до об’єднання малий колгосп ім. Челюскіна з року в рік відставав, то після об’єднання покращилась урожайність та продуктивність тваринництва. В колгоспі ,,Нове життя” працюють 2 зооветспеціалісти, агроном, механік. На початку 50-х років в колгоспі побудовано:4 корівники, чотирьохрядний свинарник, вівчарник, телятник, млин, вітрову установку для водопостачання ферм. В селі працює радіовузол, побудований бригадний клуб ( с. Ставок ). Колгосп мав 11 автомашин, 11тракторів, 5 комбайнів, їх обслуговували 23 шофери, 26 трактористів, 8 комбайнерів. Під зерновими культурами зайнята площа 1131га, під технічними – 289га. Середня врожайність в 1953р. становила 10ц з 1га, а в 1963р. – 16ц з 1га. З метою підвищення врожайності с/г культур, правління колгоспу під керівництвом партійної організації запроваджує передову агротехніку - основну частину земель засівають цінними високоврожайними культурами: пшеницею, горохом та кукурудзою. Підвищення урожайності с/г культур зміцнило кормову базу для тваринництва, внаслідок чого зросло поголів’я тварин і його продуктивність. Якщо на 1 січня 1954 року було великої рогатої худоби 476 голів, в т.ч. корів – 140 голів, свиней – 293 гол., овець – 472 гол., птиці – 1308 шт., а на 100 га угідь припадало великої рогатої худоби 18,3 гол., в т.ч. – корів – 5,3 гол., свиней – 12,7 гол., овець – 18,1 гол., птиці – 68,5 шт. А станом на 1 січня 1963р. поголів’я великої рогатої худоби становило 1085 голів, в т. ч. корів – 427 гол., свиней – 489 гол., овець – 613 гол., птиці – 995 шт. На 100 га угідь поголів’я великої рогатої худоби становить 42 гол., в тому числі корів – 16,4 гол., свиней – 26,3 гол., птиці – 127 шт. Було вироблено тваринницької продукції на 100 га: молока – 156 ц, м’яса – 27ц, яєць – 2359 шт. З метою підвищення продуктивності тваринництва і зниження собівартості тваринницької продукції були проведені такі заходи: 1) побудовано кормокухню, в якій проводиться здрібнення і приготування кормів; 2) здійснено автоматичне водопостачання в тваринницькі приміщення; 3) зміцнено кормову базу; 4) впорядковано тваринницькі приміщення. Всі ці успіхи, досягнуті за останній період, наслідок самовідданої героїчної праці колгоспників колгоспу ,,Нове життя”. Передовиками колгоспного виробництва стали: ланкові – Томчук Антоніна, Боденчук Віра, Бригадир ІІ рільничої бригади Повстюк Максим Давидович, доярки – Козлюк Ганна, Боденчук Єфросина, механізатори – Рожик Іван, Щур Андрій, Кукурудза Микита і ін. З місцевих корисних копалин є торф, глина, пісок, крейда. В 1960 р. в селі відкрито магазин продовольчих товарів. В 60-х роках в селі розгорнулося житлове будівництво. Так, за 4 роки семирічки справили новосілля 66 сімей, а в 1963р. - 22. Більшість колгоспників, які справили новосілля, побудували добротні житлові будинки з цегли, каменю та шлаку, покрили шифером та черепицею. Село В’язовець має телефонний зв’язок з навколишніми селами та районом. В післявоєнний період в селі відкрито відділення зв’язку. В 1953р. В’язовецька семирічна школа була переведена в середню. На 1 січня 1963р. в школі навчалося 301 учень. Їх навчало 14 вчителів. З часу відкриття середню школу закінчили 129 юнаків і дівчат. З метою поєднання навчання з продуктивною працею в1958 році було створено учнівську навчально – виробничу бригаду. Учнівська виробнича бригада протягом свого існування з року в рік вирощує високі врожаї цукрових буряків, кукурудзи, гороху та картоплі і стає маяком в боротьбі за високі врожаї для місцевого колгоспу. Так, кожного року бригада вирощує по 400-500ц цукрових буряків з гектара, по 50-60ц кукурудзи в зерні з га, по 25-30ц гороху. Майже всі випускники школи, після її закінчення ідуть працювати в рідний колгосп. В 1960 році випускники 10 класу стали ініціаторами патріотичного походу – ,,Всім класом на ферми рідного колгоспу”. Понад 1100 випускників області наслідували приклад в’язовецьких випускників. Частина з тих, які працювали кілька років в колгоспі, були направлені у вищі і середні учбові заклади і зараз працюють спеціалістами в сільському господарстві. В колгоспі протягом сезонних робіт щорічно відкривалися дитячі ясла, якими було охоплено понад 70 дітей колгоспників. В селі була стаціонарна кіноустановка, тричі на тиждень демонстрували фільми. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності, якими охоплено понад 50 колгоспників. Учасники гуртків щорічно беруть участь в огляді районної художньої самодіяльності, олімпіадах і користуються популярністю. В колгоспному клубі систематично проводяться тематичні вечори, читаються лекції, проводяться бесіди, ігри, танці. В селі є бібліотека, яка нараховує до 5тис. томів художньої, політичної і наукової літератури. Вона охоплює понад 600 читачів сіл В’язовець та Ставок. В колгоспі є місцевий радіовузол, який має 410 радіоточок. По місцевому радіомовленню виступали лектори місцевого лекторію, а також випускається радіогазета, яку очолював вчитель місцевої школи Лозінський Павло Федорович. При колгоспі організовано спортивне товариство ,,Колос”, в якому беруть участь 26 членів. Створено волейбольну та стрілецьку секції. В селі працює фельдшерсько – акушерський пункт, в якому працюють два медпрацівники з середньою спеціальною освітою. За останні роки значно поліпшився добробут жителів села. В’язівчани працюють у ТЗД В«В’язовець». У селі побудовано Будинок культури, відділення зв’язку, заасфальтована центральна дорога, значна частина будинків телефонізована. 2004 рік став історичним для села – у оселях жителів загорівся голубий вогник. Село живе надією на майбутнє з вірою у ще краще життя прийдешніх поколінь.